Літературно-музична композиція «Хай же ніколи не буде війни!»
Деталі Категорія: Методичні рекомендації Опубліковано: 07 травня 2015 Перегляди: 958
«Хай же ніколи не буде війни!»
(до 70-річчя з Дня Перемоги над фашистськими загарбниками)
Мета . ознайомлення учнів з творами про війну; поширення знань про життя і творчість українських та зарубіжних письменників, поетів; розвиток творчості та зацікавленості школярів; виховання поваги до подвигу радянського народу, пошани до дітей війни, ветеранів, тих, хто відроджував країну .
Обладнання: плакати на воєнну тематику, живі квіти, відео - презентація, твори українських та зарубіжних письменників, поетів про війну; портрети письменників; музичні твори.
(На екрані презентація «Закарбувалась в пам’яті навіки ота жахлива, болісна війна». Музичне оформлення – на розсуд вчителя: класичні твори українських композиторів чи пісні воєнних років)
Учень і учениця читають напам’ять вірш М.Становича «Біля пам’ятника»
Учень: Він стоїть…Кам’яне мовчання
Поглядає на нас з висоти…
Зникла в мами надія остання:
Не повернеться син із війни.
Учениця. І тепер уже мама не випере
Для сина кам’яну сорочку,
Її вітер гарячий висушить
І дощі у росі прополощать.
Учень. Він зостався гранітний велетень
Між будинків цементних і сірих.
Учениця. Та для мами він БІЛИЙ ЛЕБІДЬ,
Що ніяк не повернеться з вирію.
Ведучий: Мільйони полеглих на полі бою, закатованих у німецьких концтаборах та на тяжких принизливих роботах залишаться назавжди для нас БІЛИМИ ЛЕБЕДЯМИ, пам'ять про яких житиме в серцях співвітчизників, у воєнних піснях, що стали народними, у безсмертних творах мистецтва. Велика Вітчизняна…Біль втрат і неймовірні страждання, діти-сироти і жінки – вдови, покалічені і зруйновані родини і молоді життя принесла людству ця кривава пошесть. закарбувавшись в історії багатьох народів.
Ведуча: Поети, прозаїки, драматурги написали чимало творів про жорстокість і безглуздість війни, про її жахливі наслідки. Особливого висвітлення набула найстрашніша і найжорстокіша за всю історію людства Друга світова війна, що охопила багато країн світу, триваючи шість років. Вона забрала життя багатьох людей і обернулася страшною трагедією для тих,хто вижив.
Ведучий. Сьогодні ми звернемося до творчості українських та зарубіжних письменників, щоб краще усвідомити, що ж відчували учасники Великої Вітчизняної війни – діти та дорослі,котрі пережили ті хвилини, яких би ніколи не хотілося повторити.
Ведуча: Твори визначних літераторів допоможуть нам збагнути. як майстри художнього слова боролися проти війни, намагалися донести до людства правдиві історії воєнного часу.
(учень виконує уривок з поезії Віктора Коржа «Діалог з вічним вогнем»)
Учень. Тут бій колись лунав за берег правий,
Стогнав метал, Дніпро до дна кипів,
Тут батальйони йшли на переправу
Крізь дикі хащі водяних стовпів.
І досі тут живе відлуння бою,
Земля громами виповнена вщерть,
Тут сто смертей гуло над головою
Тих, хто прийняв свою єдину смерть…
Учениця. І хай тебе погорда не лоскоче,
Не жди од мене й тихої хвали –
Перед святим лицем тієї ночі
Ти просто покупавсь…
Разом. ВОНИ – перепливли!
(звучить мелодія пісні «Випадковий вальс»(муз. М.Фрадкіна, Е.Догматовського)
Ведучий: …Втративши тата, малий Гришко Тютюнник залишився жити з дядьком Филимоном, але і його забрали згодом на фронт. Щоб не обтяжувати собою чужу дядькову родину, повертається додому. Пізніше згадував: «Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, 3 класи освіти і порожню торбу. в якій спочатку було 9 сухарів, перепічка і банка меду». Під час війни у батькову хату влучила бомба, і коли з фронту повернувся дядько, забрав хлопця з напівзруйнованої будівлі.
Ведуча. Повість Григора Тютюнника «Климко» не є автобіографічною. Проте дитинство у письменника було так само складним.
(Сцена із повісті «Климко»)
Тітка Марина. Охолонув лобик. Слава Богу! А то ж горів, як жарина. А як же тобі ще буде, синочку, коли 60 кілометрів пішки пройшов.
Климко. Довго я спав, тьотю?
Тітка Марина. Не спав, а в гарячці був. Без пам’яті був трохи не 3 дні.
(Климко скуштував ковток молока, подумав, і долив у склянку води. Випив. ще долив)
Тітка. Що то ти робиш?
Климко: Мені, тітонько, треба хоч пляшку з собою взяти. У нашої вчительки маля, вона його чаєм поїть.
Тітка Марина. То й візьмеш. Спарю і візьмеш.
Ведучий: Не прийшлося донести хлопчині молоко для немовляти. В останню хвилину куля влучила Климку у груди. Молоко,змішуючись з кров’ю, тоненькою цівочкою потекло по шляху…
( на фоні музики виконується вірш О.Лупія «Мала мати трьох синів»)
Учениця 1. Мала мати трьох синів,
Трьох синів, як ясенів.
Всю любов їм віддала
Учениця 2. Тільки б дужими росли
І щасливо вік жили.
Три кохання, три весни,
Три сини, як ясени.
А вона на всіх одна,
Наче ластівка вона.
Учениця 1. Мов для себе берегла,
Та Вітчизні віддала.
Грім ударив з далини,
І пішли її сини…
Учениця 2. За Дніпром упав Іван,
За Карпатами – Богдан,
І донині там вони
Зупиняють шквал війни.
Тільки менший Ярослав
Невідомо де упав.
Учениця 1: Три кохання, три весни
Три весни, як ясени.
Од синів лиш імена.
Не повернуться літа…
Мала мати трьох синів,
Трьох синів, як ясенів.
(звучить пісня «Чекай мене» на слова Симонова, муз. Блантера)
Ведучий: Війна не мала кордонів. Її жахливі наслідки відчували на собі усі… Та діти особливо відчували це горе, що принесли їм дорослі.
(учні читають напам’ять уривок з поеми І.Жиленко «Дитячий альбом»)
Учень . Діти худенькі, стрижені
Діти з очима ніжними.
Діти втомилися од війни,
Дайте їм хліба і тишини.
Учениця: Світяться їхні реберця,
Аж очі болять, аж серце.
Діти втомилися од війни.
Дайте їм ліжечко біля стіни.
Учень: Дайте ласкаву маму тим, хто її не має.
Плечики гороб’ячі, погляди недитячі.
Діти втомилися од війни.
Боже, які в них жорстокі сни!
Учениця: Діти кричать ночами:
«Не убивайте маму. »
Валянці дайте дітям,
Хутром м’яким обложені.
Ніжки в них поморожені.
Учень: Ніжки шляхами збиті.
Дайте їм булку і молока!
Дайте їм ляльку і самокат.
Важко їм знов до дитинства звикать!
Ведучий. Війна зачепила усі родини, залишила сиротами і німецьких, і радянських дітей, а вдовами – їх матерів. І кожен солдат хотів жити, виховувати молоде покоління, любити і піклуватися про свою сім ю.
Ведуча. Михайло Шолохов згадував: «У нас майже кожна сім’ я прийшла на кінець війни із втратами. Значна частина країни була зруйнована. Я бачив дотла спалені селища і міста, бачив спустошення, безлюддя…»У своєму оповіданні «Доля людини» автор вклоняється мужності солдата.
(сцена з оповідання «Доля людини»)
Автор. Головний герой Андрій Соколов втратив свою родину, хатину рознесло під час бомбардування. Переніс тяжкий бій, полон, втрату сина, а разом з ним і останню надію в житті. Після демобілізації став працювати водієм – хліб розвозив.
Андрій: Агов, Ванюшко! Сідай швидко в машину, прокатаю на елеватор, а відтіль повернемось сюди, пообідаємо.
Ваня: А звідки ви знаєте, що мене Ванею звуть?
Андрій: Де ж твій батько, Ваню?
Ваня. Вбитий на фронті.
Ваня. Маму бомбою вбито в поїзді, як ми їхали.
Андрій. І нікого тут в тебе з рідних нема?
Андрій. Де ж ти ночуєш?
Ваня: Де прийдеться.
Андрій ( подумав про себе: «Не бути тому,щоб нам нарізно пропадати. Візьму його за свого»):
Ванюшко, а ти знаєш, хто я такий? Я твій тато.
(Ваня кидається на шию, обнімає)
Ваня. Таточку рідний! Я знав! Я знав, що ти мене знайдеш!
(звучить пісня «Мальви», школярі читають вірш В.Дворецької «Страшний сон»)
Учень. Грався їз хлопцями я у війну
Мав перемогу в бою не одну.
Навіть незчувся, як день промайнув.
Стомлений, в ліжко упав і заснув.
Раптом будинок здригатись почав,
З опалу я на подвір’я помчав.
Постріли чути, і щось гуркотить,
Бомба на мене із свистом летить!
Я припадаю грудьми до землі,
Все потонуло у чорній імлі.
Очі затьмарив пожарища дим,-
Де мої мама і тато, і дім?
«Мамо, матусю!»-щосили кричу,
І ніби в провалля глибоке лечу.
З жахом розплющую очі в цю мить-
Рідна матуся над ліжком стоїть.
Бавляться сонячні зайчики скрізь…
«Синку, сьогодні ти знову підріс!»
Отже, цей жах тільки снився мені?
Отже, війна була тільки вві сні?
Радість охоплює серце моє.
Знаю – напевно усі в мене є!
Мама і тата, і друзі мої,
Квіти пахучі й зелені гаї…
(всі учасники свята виходять на сцену, тримаючи в руках квіти, різнокольорові кульки, прапірці, і разом промовляють)
Хай же ніколи не буде війни!
Хочу веселі я бачити сни.
Хочу сміятись, співати пісень,
Хочу, щоб мирним був завтрашній день!
Комментариев нет:
Отправить комментарий